Я завжди була впевнена, що книжки приходять до мене вчасно. І цього разу – переконалась вкотре.
Я заглядала на цю не зовсім дешеву книжку кілька разів, і нарешті зважилась купити. Сьюзен Кейн, «Сила інтровертів» або Тихі люди у світі, що не може мовчати – ось про неї хочу вам розповісти.
Серед моїх знайомих є ті, хто просто обожнює «прикладати» всякі соціонічні штучки до свого життя, проходити тести на визначення психотипів тощо і є ті, хто вважає це абсолютно непотрібними речами.
Однак про інтровертів та екстравертів напевно чули всі. Не берусь писати рецензії, лише хочу поділитись враженнями: після прочитання цієї книжки я зрозуміла, що зі мною все-таки все окей.
З перших сторінок авторка розповідає про свій досвід інтроверта, якому потрібно було переломити себе, щоб відповідати соціальним викликам. Для Америки, де й виник, зокрема й завдяки Дейлу Карнегі, ідеал комунікабельної, енергійної, харизматичної особистості і де він є фактично ідентифікацією успішності, місця для тихих і самозаглиблених людей майже немає. Якщо ти мовчазний і не вмієш себе презентувати – з тобою щось не так.
Я насправді вдячна авторці за таке складне дослідження і за той безмір міфів, які їй вдалося розвінчати. І особливо зараз, коли ці віяння почали міцно вкорінюватись у нашому українському суспільстві.
Справа в тому, що не завжди «лідерські» моделі поведінки – це гучні промови та неймовірні ораторські здібності. Як каже авторка, більшість людей, які стали творцями справжніх змін, були інтровертами – тихими людьми, які сприймають та аналізують ситуацію перш, ніж діяти. Більшість керівників успішних компаній – теж інтроверти. Заклики ставати екстравертами – лідерами-ораторами, які миттєво приймають рішення, ефектно себе презентують – це всього лише данина моді і не більше. Харизматичний лідер – це всього лише міф за допомогою якого можна дуже вигідно продавати свої послуги. На вихованні екстравертів побудована система Гарвардської бізнес-школи, де ти маєш бути відкритим і привітним, мусиш бути чудовим оратором і впродовж всього навчання в тебе просто немає часу побути наодинці, жодного закритого простору. І твої думки будуть думками лідера – якщо будуть галасливі. Коли ж ти тихо скажеш про те, що думаєш, тебе ніхто не почує, до твоїх значно мудріших порад ніхто не прислухатиметься. Бо лідери – галасують. Це хибний шлях. Лідер мусить бути, насамперед, вдумливим і розважливим, а це не зовсім екстравертна риса.
Мойсей був лідером свого народу? Звісно, скажемо ми. Однак чи пам’ятаємо ми, що він аж ніяк не був оратором і тому просив Бога взяти з собою свого брата Аарона – оратора та умільця говорити? Цікаво, правда ж.
Ще одне нашестя нашого часу – тотальна командна робота. Всюди і всюди ми говоримо про орєнтованість на працю в команді, однак мало хто з нас розуміє, що насправді колективна праця знищує креативність! Насправді, за словами авторки, явище групового мислення, корпоративної командної роботи виникло не спонтанно. Однак особливо підсилила цінність такої праці інтернет-мережа. Завдяки об’єднанню інтелектуальних зусиль в мережі з’явилось безліч успішних проектів – однак людство вирішило піти далі цим шляхом і руйнувати межі і в реальному житті. А це не зовсім правильно. За результатами досліджень працездатність працівників, які працюють в приміщення, обладнаних як відкритий простір, де кожен твій рух на очах у колег – достатньо знижена. Бо ми потребуємо свого простору.
Колективне обговорення ідей, на жаль, і може це звучатиме для декого як розчарування, приречена на провал з трьох причин: соціальні лінощі, блокування продуктивності, побоювання оцінки. Тобто, я мовчу – хай говорить хтось інший, я говорю, всі інші мовчать, я не говорю, бо боюсь критики.
Отож, не все таке безхмарне з того, що ми задумано або ж бездумно тягнемо для себе у свої корпорації.
І на генетичному рівні у нас закладений страх перед публікою: ще від того часу, коли звернений на людину погляд означав загрозу бути спійманим диким звіром.
Це лише маленькі родзинки із цієї товстенької книжки.
Мій висновок з неї наступний: зі мною все добре, коли мені не комфортно працювати в колективі, коли я не полюбляю вечірок і пустих балачок ні про що, коли моя ефективність падає у колективному обговоренні. Ми всі насправді різні і тому слід поважати способи соціальної кожного з нас. І цього так бракує нашому суспільству, яке дуже часто працює за давнім народним висловом: чув дзвін, а не знає, де він.
Отож не пошкодуйте свого часу і грошей, якщо вам і справді цікаво дізнатись, як діяти у цьому галасливому інформаційному світі і ставати успішним, незалежно від того, екстраверт ви чи інтроверт.
Автор: Тетяна Трачук
